≋ МУЗЫКА СЛОВ ≋

Нема правди в Україні –

Тож немає й волі.

Як у темній домовині,

Люди у полоні.

Терплять зраду та знущання,

І брехню з каналів,

Сльози, голод та страждання –

Від катів та кланів.

Так триває рік за роком

Геноцид країни.

Тягне Рада крок за кроком

Неньку до могили.

А народ – мовчить, чекає:

«З’явиться месія!

І нехай нас захищає

Від цього свавілля!».

Тільки ворог, дорогенькі,

Зовсім не чекає.

Він вбиває вас, рідненькі,

Неньку розпинає.

Від байдужості людської

Гине Батьківщина.

Гинуть воїни-Герої –

Плаче Україна.

І панують вже над нами

Смерть, брехня та зрада,

Бо злилася з москалями

«Незалежна» влада.

Ось так, любі українці,

Здобули ми волю…,

Що кати у нашій хаті

Нищать нашу долю!

© Олександр Кобиляков

Плаче рідна Україна,

Та ніхто не чує.

Плаче, наче та дитина,

Яку пан мордує.

Як верба понад водою,

Голову схилила.

Сльози ллються над бідою –

Посивіла мила.

Чому ж, люди, ви забули,

Тих, що воювали,

Хто за рідну Батьківщину

Власну кров пролляли?..

Небо стогне, вітер виє,

А ніхто не чує,

Як над рідними степами

Ворог вже лютує.

Побраталися з жидами

Можновладці кляті.

Тож навіщо вас обрали,

Крадії прокляті!?

В чому ж винна перед вами

Україна-Мати?

Хто дав право вам, іуди,

Землі продавати?

Зажурилася Країна,

А вони не бачать,

Лише воїни загиблі

Десь у небі плачуть...

Україно, Україно,

Матінко рідненька!

Скільки ж будеш ще терпіти,

Люба наша Ненько?

Олександр Кобиляков